ПРОПОВІДЬ В НЕДІЛЮ ШОСТУ ПІСЛЯ ПАСХИ – ПРО СЛІПОГО

Проповіді
Субота, 04 червня 2016, 20:34

sophia ztcilennya

До незвичних місць Нового Завіту можна ставитися двояко: або на підставі свого досвіду, своїх думок, своєї нездатності бачити ширше і глибше, ніж ми бачимо, сказати: Цього не може бути, а якщо це є, - Ти, Господи, доведи, а потім я повірю... Або можна ставитись так: на підставі досвіду Бога, який, хоч малий, у кожного

з нас є, ми можемо стати перед лицем своїх суджень, свого досвіду, своїх переконань і почуттів та сказати: мені стало зрозумілим щось безмежно більше, ніж усе те , що я розумів, все те, що мені уявлялося істинним; це - явище мені від Самого Бога, і я відтепер ввійду вірою в цей досвід, який перевершує мій досвід, і рано чи пізно, зсередини цього спілкування з Богом, я пізнаю, що Бог був правий...

До важких місць Нового Завіту відноситься початок сьогоднішнього євангельського читання; не питання, яке було поставлене учнями: Хто згрішив, що ця людина народилася сліпою? - А інше питання, яке народжується з відповіді Христа: ніхто не згрішив, ніхто не винен, це не відплата, і навіть не наслідок, це сталося для того, щоб явилася Божа слава...

У чому ж Божа слава? Невже в тому, що людина багато років прожила сліпою, дожила до зрілості сліпою, знедоленою таким страшним чином для того, щоб над нею відбулося диво, щоб люди прославили Божу силу? Хіба люди не могли б цю Божу силу прославити, може бути, з більшою радістю, з більш живим почуттям розуміння, якщо вони побачили б людину, обдаровану усім багатством людських можливостей?

І на це доводиться відповісти теж двояко. Ні, люди б не прославляли, це ми знаємо з власного досвіду і з досвіду всіх навколо. Люди не прославляють Бога за те, що все добре в їх житті; люди не прославляють Бога за те, що так добре буває жити - все добре "природно": природно бути здоровим, природно бути захищеним, природно бути вільним - все природно, що дає радість людині. І рідко-рідко хто вміє цінувати це як дар, як подарунок, як щось не тільки не заслужене, але таке, що є предметом постійної подиву: Як це може бути? Як це чудово!

Але, крім того, є й інша відповідь, мені здається, ще більш значуща і важлива: слава Божа не з'явилася лише в тому, що цей сліпий прозрів тілесними очима: він прозрів глибинами своєї душі. Його очі відкрилися на милість Божу, на Божу всемогутність. Його серце відкрилося до того, щоб вдячністю і вірою відповісти на Божий дар тілесного прозріння. Ось тут засяяла слава Господня - не в тому сенсі, що люди Христа похвалили; Євангеліє говорить нам, що зневажили Господа, як грішника, за те, що Він не так, як люди очікували, скоїв Свою справу милосердя. Ні, не в цьому сенсі прославився Він, а тим, що в душі цієї людини засяяло вічне життя: заіскрилось, заблищало, засвітилося те, що належить Самому Богу і що увійшло в світ у новому сяйві Божественної присутності.

Часто, оточені горем, бачачи трагедії землі, ми вагаємося душею і не бачимо, що через різноманітні життєві обставини людина може отримати досвід, в його глибини може увійти диво зустрічі з Богом, і що це набагато більше і значніше, ніж те, чого ми боїмося.

Вдумаймося в це; шляху Божі - шляхи суворі; Бог нам дає багато, але Він ніколи нам не дасть загинути від нашого благополуччя. Якщо ми в цьому благополуччі не зможемо знайти подяку і вічне життя, то, милостивий Боже, не дасть Він нам загинути в нашому добробуті!

І це слово суворе, це слово, сказане багато століть тому, ще в першому поколінні християн, одним з учнів, Єрмою: Милостивий Бог, - говорить він, - Він не залишить тебе, доки не сокрушить серце твоє або кісток твоїх... Милостивий, бо перед обличчям скам'янілості нашої, перед обличчям озлоблення і сліпоти нашої повинно увійти в наше життя просвічуюче чудо; а оскільки ми недостатньо чуйні, щоб пережити тихе віяння благодаті, воно часто бурею входить в нашу долю.

Амінь!

ХРАМИ ОБИТЕЛІ