Проповіді

  В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! Господь Ісус Христос часто навчав народ притчами, тому що вони були найбільш зрозумілими для простих людей і справляли на них велике враження. Сьогодні ви чули важливу для нашого сучасного духовного життя притчу – притчу про жорстокого боржника (Мф. 18, 23-35). Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного з них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це дуже велика сума. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть все його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому весь борг. Така незаслужена ми­лість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим. Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динарів, тобто в мільйон разів менше, ніж він сам був винен. Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці 100 динарів. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти борг ще деякий час. Але раб царя був невблаганний. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому весь борг. Все це бачили люди і передали царю, що вчинив його раб, якому він простив весь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: “Увесь борг я простив тобі, чи не належало б і тобі простити своєму боржнику?” І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне борг. Господь Ісус Христос, закінчуючи притчу, сказав, що так і Отець Його Небесний не простить людям провин їхніх, якщо вони не будуть прощати провини ближнім. Цією притчею Господь нагадує нам про нашу жорстокість до людей, про безмірне милосердя Боже і про те, що при своїй жорстокості ми все ж вимагаємо від Бога бути до нас милосердним. Людина була винна царю дуже багато, але цар все простив їй. А приятель цієї людини заборгував досить малу суму, але не одержав прощення. Спастися, згідно з цією притчею, дуже легко: прости – і тобі буде прощено. Але нам часто не вистачає духовної сили, не вистачає волі простити винного. Господь прощає нам багато, а ми не можемо простити малого, і в той же час бажаємо, щоб Господь завжди прощав нас. Часто ми осуджуємо своїх близьких людей, чи то в сім’ї, чи то по роботі, чи то у суспільному житті, і ніхто при цьому не звертає уваги на те, що іноді людина хоче робити добро, бути чесною, добрим сім’янином, але тиск застарілих звичок (пияцтво, грубість, похітливість, заздрість), життя у бездуховному оточен­ні, а також душевна неміч – все це перемагає добрі наміри людини, і вона продовжує чинити погане. Треба подивитися на цю людину зі співчуттям до її тяжкого душевного болю. Іноді треба побачити у цій людині образ Божий, ікону Божу, яку осквернив ворог роду людського – диявол, – і пожаліти людину, яка гине. Слова: “Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?” (Мф. 18, 33) – повинні звучати у наших вухах, коли перед нами виникає питання: простити чи не простити. Зверніть увагу на одну деталь притчі: приятель царського боржника благав свого кредитора, але той залишився глухим до його благання. У притчі йдеться про боржників, що, заборгувавши, усвідомлюють свою провину і благають про допомогу. Але є і такі боржники Божі, такі грішники, які не тільки не просять про помилування, але і не визнають себе винними перед людьми і боржниками Божими. Такі підлягають суду Божому. Господь Ісус Христос, що віддав Себе на хрест заради нашого спасіння, сказав: “Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14-15). Ось чому, навчаючи учеників, як треба молитися Богу, між іншим Господь сказав: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Ось, браття і сестри, умова і міра одержання нами від Бога прощення гріхів наших, яка заповідана Самим нашим Спасителем. Бо “якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7, 2). “Коли образа розпалює твоє серце, згадай про Христа і Його рани; розсуди, чи те, що ти терпиш, більше за те, що перетерпів Владика; і тоді, як водою, погасиш свою скорботу”, – переконує нас св. Григорій Богослов. “Ти, як бідняк, прости своєму боржникові сто динарів, а Господь, безмірно багатий, простить тобі десять тисяч талантів, зо всіма на них процентами і з процентами на проценти”, – запевняє св. Яків Низибійський. Отже, дорогі браття і сестри, будемо миритися зі своїми супротивниками, поки ми з ними на цій дорозі земного життя, щоб відновити мир з Богом. Будемо поблажливими одне до одного і прощатимемо взаємно, якщо хто на кого має гнів або образу, щоб і Бог у Христі простив нас (Кол. 3, 13). Не будемо мститися нашим кривдникам, щоб і Бог не мстився нам. Будемо випереджувати наших кривдників примиренням з ними, щоб і Господь випередив нас Своєю благодаттю, і забудемо зло, яке зробили нам лиходії, щоб і Господь забув наші гріхи. Зробимо ж те, що заповідав нам Христос Спаситель: “Прощайте, і проститься вам” (Лк. 6, 37), і Він виконає обіцяне. Амінь!   Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа! Багато було учителів за історію людства. Багато було учителів моральності, котрі вчили людей, якими їм потрібно бути, як будувати своє життя. Господь, по суті, проповідував також загальнолюдські цінності: любити ближнього, не чинити зла, намагатися шукати праведності при навіть найменшій нагоді. Але Ісус Христос зробив щось інше, щось набагато вище, що навіть нашому розуму непідвладне. Він Своєю кров’ю на хресті очистив гріховну людську природу, вознісся тілом на небо, щоб сьогодні кожен зміг спастися. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Спаситель, сповнений співчуття і милосердя, чудесно примножив хліб та рибу, щоб наситити тисячі голодних людей, які в захопленні слухали його проповідь. Сьогодні ми з вами чули про випадок, який описав нам євангеліст Матфей і цей випадок непідвладний нашому розумінню. Ми ніколи не зустрічали такого в своєму житті та у власному досвіді. Ми не могли подумати, що з п’ятьох невеликих хлібів можуть бути насичені кілька наших теперішніх сіл – п’ять тисяч людей, не рахуючи дітей і жінок. Це означало, що їх було щонайменше вдвічі більше. Десять тисяч людей Господь наситив лише п’ятьма хлібами. В той момент це було безпосереднім свідченням того, що Господь є Бог, того, що ця Людина не є сином теслі, але це Правдивий Господь, Який прийшов для того, щоб дати нам основне, чого ми потребуємо – вічне життя, а наше теперішнє життя наповнити справжнім сенсом. Здійснивши це чудо Господь наш Ісус Христос, як правдивий Бог і правдива Людина, показав нам це чудо не для того, щоб здивувати нас, але для того, щоб дійсно проявити свою любов, проявити співчуття до тих людей, котрі вже зголодніли, і наситити їх, дати їм те, що їм найбільше потрібно було в цей час. В сьогоднішній євангельській розповіді Свята Церква показує нам також і те, яке зворушливе співчуття проявляє Господь до народу, що прийшов слухати животворче Слово Його і зцілитися від недугів своїх. Побачивши безліч народу, говорить Євангеліст, Господь зглянувся на них і зцілив хворих. Цим Він вчить нас любові та співчуттю до людей. Він показує нам приклад всякої чесноти. «Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам» (Ін. 13: 15). Звичайно, в межах можливого. Ви не можете зцілювати? Але можете співчувати хворому, відвідувати його, втішити, допомогти. Ви можете нагодувати голодного, напоїти спраглого. Ми зобов'язані ділитися, по можливості, з бідним, бо й мале Господь має силу примножити, тому той, хто подає нужденному, не збідніє. Апостоли мали тільки п'ять хлібів і дві риби, і ця мала кількість стала великою. Також сьогоднішнє Євангеліє вчить нас тому, що істинний Хліб наш, Хліб життя вічного – є Господь Ісус Христос, і що ми повинні дбати не тільки про тлінне, але й про нетлінне, про їжу, яка дає життя вічне, про причастя Пречистого Тіла і Крові Христової. І тут ми зустрічаємося, мабуть, із тією проблемою, яка постає перед нами щоразу, коли ми вдумливо читаємо молитву Господню: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні», – просимо ми Христа. Коли ми читаємо цю молитву, перед кожним постає свій образ насущного хліба, але мабуть для більшості з нас він пов’язаний з харчуванням, одягом, із нашим матеріальним забезпеченням. Може, дуже рідко ми спроможемося замислитися над тим, що хліб наш насущний, хліб, якого ми потребуємо щодень, – це, передусім, Тіло Христове, споживаючи яке, ми стаємо з Ним одним тілом. Сам Господь називав Себе «Хлібом життя». І справді, ті люди, які сьогодні живуть духовним досвідом Православної Церкви, знають, що серцевиною наших богослужінь і всього нашого духовного життя є Пресвята Євхаристія – той момент, коли Господь Бог посилає Свою благодать, і освячує хліб і вино, які перетворюються в Найчесніше Тіло і Найсвятішу Кров Господа нашого Ісуса Христа. Ті люди, які хочуть не тільки пізнати Бога, але і з’єднатися з Ним, стати з Ним одним цілим, приходять сьогодні до храмів Божих і причащаються. Основною поживою для життя людини є хліб. Однак людина – це не лише тіло, але й дух. Тому прещедрий Бог подбав також про поживу – хліб для душі людини, а ним є Пресвята Євхаристія. І саме євангельська подія чудесного примноження п’ятьох хлібів і насичення тисяч людей символізує і передрікає найбільше чудо Христове – встановлення хліба духовного, тобто Пресвятої Євхаристії. Євхаристійний Хліб – це не звичайний природний хліб. Тут лише під виглядом хліба, під якими тайно, але правдиво, реально і сущно, з тілом і кров’ю є Христос Бог. Дивним стає те явище, що люди побиваються, витрачають незлічимі суми грошей, коли йдеться про лікування їхнього тіла. Йдеться про лікування їхньої безсмертної душі, а потрібно спасати те, що в людині є найцінніше. Дивним і незрозумілим є явище, що людина в своєму душевному голоді не хоче прийняти Хліба життя вічного, Пресвятого Тіла і Крови Христа. Сьогоднішнє суспільство як ніколи прагне миру. А ці всі прагнення людського серця знаходять своє повне заспокоєння лише у Пресвятій Євхаристії. Бо Євхаристія – це передсмак неба, напуття в дорогу до вічності, лік безсмертності, зерно воскресіння. Тому і говорить Господь Ісус Христос: «Хто їстиме цей Хліб, житиме повіки». Бо там, де люди живуть у тісному зв’язку з Христом, не може запустити свого коріння безвірство. Які щасливі ми, адже маємо змогу, за допомогою Пресвятої Євхаристії єднатися з Богом; бо тоді ніхто, ніщо і ніколи не зможе нас знищити. Тоді не страшні нам будуть сили пекла й антихриста, які діють в сьогоднішньому світі. Як велика сила – споживати Тіло Того, хто Своєю смертю нашу смерть подолав. Якщо часто споживатимемо Тіло і Кров Христову, зможемо сміло зі святим апостолом Павлом закликати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені… Який полюбив мене і видав Себе за мене» (Гал. 2: 20). Церковні канони пишуть, що від Церкви відлучається та людина, яка протягом трьох тижнів не приступала до святого Причастя. Сьогодні, звісно, цей закон не можна виконати повною мірою. Але для нас він все ж лишається ідеалом того, як ми повинні поводитись. Ми повинні завжди бути готовими до зустрічі з Богом, готуватися молитвою, постом, милостинею, і, взагалі, милосердям і любов’ю до ближніх. Це все для того, щоб хоча б якоюсь мірою бути гідними того, щоб Господь з’єднається з нами в святих Таїнствах. В сьогоднішній недільний день нехай Бог благословить кожного з нас; хай подає нам задаток тих хлібів, які Він примножив. То ж у щирій молитві завжди звертаймося до Нього: «Господи, даючи нам хліб насущний, нагодуй нас їжею нетлінною. Дай нам повсякчас і на будь-якому місці мати відчуття страху Твого, і щоб усе, що б ми не робили, було, на славу Твою». Користуючись різними дарами Божими, необхідно кожний день дякувати Богові за Його щедрість і бути щедрим до людей. У міру наших плодів любові й добрих справ і земля наповнюється плодами. Господь нічого не вимагає від нас за всі Свої дари, але для нашого спасіння ми повинні повсякчас виявляти свою любов до Господа і до нашого ближнього. Цим і виконаємо головну заповідь Христа – полюби Бога і полюби людину. Амінь! Джерело
Дорогі браття і сестри! Перша неділя після П’ятидесятниці називається Неділею всіх святих. Це не є випадковістю. Свята Православна Церква встановила це свято, вшановуючи всіх тих, хто в своєму земному житті зміг прийняти благодатні Дари Святого Духа і втілити їх у своєму житті. Святість – це природній стан людини, як образу і подоби Божої. Кожній людині дана можливість прожити, або хоча б доторкнутися до стану святості. Про це відомий богослов кінця минулого тисячоліття протоієрей Олександр Мень пише, що кожен християнин має досвід святості, але в одних це проявляється, як короткий спалах Божого Світла, Божої любові в серці і розумі, а в інших – це постійний стан їхнього життя. Такі люди стають живими носіями живого Бога, як про це пише апостол Павло «вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Вони стають «світлом світу» (Мф. 5, 15), істинною світла, бо свідчить про себе Спаситель: «Я – світло для світу» (Ін. 8, 12). Митрополит Антоній Сурожський пише: «Якщо хоча б раз в житті людина побачила на обличчі іншої людини сяйво Святого Духа, вона вже ніколи не зможе не вірити в Бога». Святі стали вічними свідками Бога для всіх майбутніх поколінь, аж до кінця світу. Споглядаючи рядки церковного календаря, ми не тільки читаємо імена святих, ми бачимо Славу Божу, проявлену в людстві. Ці імена для нас є дуже важливими, адже кожна свята людина колись народилась звичайною людською дитиною, жила в тих самих умовах, що й інші люди свого часу. Мала певні уподобання, чесноти і вади, вищий чи нижчий соціальний статус, матеріальні статки, освіту та інші людські надбання і якості. Але почувши поклик Божий, довірившись веденню Духа Святого, пройшла земний свій шлях, яким нам ще належить пройти, завершенням якого стала єдність з Ісусом Христом, нашим Спасителем. Кожен святий пройшов свій неповторний шлях служіння: хто був пророком, апостолом, святителем, мучеником, преподобним, безсрібником, юродивим, але всіх їх об’єднала Любов до Бога і до ближнього. Знання про це обнадіюють і нас в тому, що кожен може йти шляхом освячення і осягнути святість, основною ознакою якої є жертовне служіння ближньому, наслідування Ісуса Христа, прийняття волі Отця, аж до особистої Голгофи. Святі є небожителями і одночасно нашими друзями, помічниками і проводирями шляху повернення назад до Бога, до Небесної Батьківщини – Царства Божого. Вони наші прохання возносять перед Престолом  Всевишнього. Частіше звертаймося до них про поміч і наша молитва не залишиться без відповіді. Пам’ятаймо слова Спасителя: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5, 48). А вершина досконалості – святість. Всі святі моліть Бога за нас! Амінь! Джерело
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Євангелії, які читаємо кожної неділі під час Святої Літургії, не є випадкові, а спеціально підібрані. Їх можна зібрати у певні тематичні групи. Так, євангельські історії перших неділь після Зішестя Святого Духа розповідають про прояв віри та її користь для людини. Розповідь про віру сотника навчає нас, що віра повинна переростати у довір’я Богу й служіння ближнім. Історія про гадаринських біснуватих нагадує, що віра в Бога захищає нас від впливу злого духа й різних гріхів. Приклад чотирьох товаришів розслабленого показує нам, що віра у Божу всемогутність оздоровляє нас від різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у недолі. Оздоровлення Ісусом двох сліпців відкриває нам віру, як очі душі, духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. Щоб віра в Бога приносила нам користь, давала плоди любові, християнин повинен навчитися бачити Бога в житті, у світі, в потребах ближніх, як сказав Христос: «Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили» (Мф. 25, 40). Віра, яка бачить Бога у житті, готова служити ближнім, ділитися його любов’ю з іншими. Дуже важливим і цінним органом людського тіла є око. Око – складний і делікатний орган людського тіла. Сьогодні медицина лікує різні недуги ока, але ще не роблять пересадки ока. Око дозволяє людині бачити речі в світі, розрізняти їх види, кольори та користуватися ними. Коли згадати різні тілесні недуги та запитати, яка серед них найважча, практично небезпечна у своїх наслідках, то можна однозначно сказати, що це сліпота. Пошкодження ока, втрата зору дуже обмежує фізичні можливості людини обслужити себе, допомогти собі, не кажучи вже про поміч іншим. Сліпа людина стає дуже залежною від інших осіб, зданою на їхню поміч і милість. Сліпота завдає людині, як фізичну, так і моральну шкоду. Подібно й віра – духовний зір, очі душі відіграють важливу роль у житті люди. Вони дають людині можливість бачити Бога, тобто бачити сенс життя, отримати оздоровлення від недуг, спасіння, відрізняти добро від зла, користь і небезпеку для себе та свого життя. Очі віри дають людині можливість бачити красу Божої любові, розуміти Божий закон, тобто бачити в ньому дорогу до Бога, до вічного щастя і радості з Богом. Брак віри - духовного зору позбавляє християнина бачити красу Божої любові, переживати радість вже тут і у вічності. І як неможливо взяти око від здорової людини і прищепити хворій, так неможливо взяти віру від однієї людини й передати іншій. Духовний зір віри можна лише виховати у душі з допомогою молитви та Божої ласки. Сьогодні багато людей зазнають у різні періоди життя терпіння – фізичні і моральні. І дуже часто терплять саме через духовну сліпоту: слабку віру, коли в труднощах звертаються до забобонів, гадань, різних гадалок і ворожбитів, а не до Господа Бога; через самолюбство, коли людина думає більше про власне добро, ніж про спільне добро, добро інших людей; через гордість, коли сильніші не хочуть поступитися слабшим, ставлять себе вище від них, стараються принизити, висміяти їх різними грубими, двозначними жартами; користолюбство, коли один старається підступно використати іншого для своєї власної користі і збагачення; заздрість, коли одні не вміють радіти успіхами і здобутками інших, вороже ставляться до них. Тут варто пригадати слова Ісуса Христа, який сказав таке: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то – якою ж великою буде темрява!» З цих слів Христа можемо зробити однозначний висновок, що рівень нашого життя залежить від нашого духовного зору, тобто від рівня нашої віри. Отже, як людина дотримується божих заповідей, таким є її життя, або в світлі Божої ласки, або в темряві гріха і у владі сатани. Один мудрець запитав своїх учнів: «Як можна розпізнати, коли закінчується ніч і настає день?» Учні почали думати, але не змогли знайти відповіді. Тоді один із них встав і каже: «Мабуть тоді, коли вже можна розрізнити дерево одне від другого, коли можна розпізнати вже людей. Ні – відповів мудрець. То ж по чому можемо це розпізнати?” – запитали мудреця учні. А він каже: «Коли ти зустрінеш людину і на її обличчі побачиш свого брата або сестру, це буде знак, що закінчилася ніч і настав день, що у твоїй душі закінчилася ніч гріха та зійшло світло Божої благодаті». Бажаю вам гострого духовного зору до кінця життя, чистої і твердої віри. Хай наша віра провадить нас до Бога, допомагає іти за Христом, просвітлює, очищає і оздоровлює наші душі силою його ласки, а через нас провадить інших до Бога, як джерела духовного світла, щастя і радості. Амінь!
В імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Дорогі брати і сестри! Численні хвороби, що відвідують нас і наших ближніх свідчать про наші численні душевні немочі, маловір'я, малодушність, слабохарактерність та холодність наших молитов. Бо сказано у Святому Писанні : «Молитва віри зцілить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи вчинив, простяться йому» (Як. 5: 15). Розійшовся по всіх околицях слух, що Господь Ісус Христос в одному капернаумському будинку настановляє словом істини незліченну кількість народу. Почувши про це четверо приятелів не гаяли час і пішли в дорогу, щоби показати Ісусові свого немічного приятеля. Четверо несли розслабленого, свого товариша, несли його на ліжку – він же перебував в такому жахливому стані, що не мав можливості навіть рухатися. Вони марно проштовхувалися крізь багатолюдний натовп, щоб наблизитися до Господа. І тоді вони піднялися на покрівлю будинку, розкрили її і через покрівлю, з працею і зусиллями, спустили ліжко, на якій лежав немічний, до ніг Цілителя. Настільки сильна була їх віра в Христа! В Палестині того часу це було природно. Юдеї вважали, що гріх і страждання невіддільні один від одного. Вони стверджували, що якщо хто страждає, то він обов’язково мав згрішити. Це також стверджували друзі старозавітного Іова : «Де, – запитував Еліфаз із Теману, – праведні бували знищенні?» (Іов. 4: 7). У єврейських рабинів була приказка : «Ще жоден стражденний не був зцілений перш ніж йому були прощені всі гріхи його». Ісус, побачивши їхню віру, каже розслабленому: «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мф. 9: 2). Господь хоча й не чув сповідання їхньої віри, прозорливість Його проникала до самих таємних глибин людського серця, і розглядаючи ці глибини сердечні, Господь бачив їхню велику віру. Але й Своїми тілесними очима Він побачив і пізнав віру тих, за чиїми стараннями і працею, яку вони тут доклали, щоб принести хворого до Нього. «Отже, віра їхня була очевидна і для духовного, і для тілесного зору Господа» – навчає святитель Миколай Сербський. Бачимо, що першопричиною усіх наших душевних і тілесних недуг є гріх. Тому-то зцілюючи розслабленого, Спаситель почав з того, що вирвав сам корінь його мук і страждань – відпустив розслабленому гріхи. Цей чоловік був і розслабленим і грішним. Біль, яку він переносив не можна було розділити, бо це було розслабленням тіла і гріхом душі. Першим він наблизився до смерті, а другим – до мук. І життя його, і порятунок знаходилися в крайній небезпеці.. І ось, завдяки своїм чотирьом приятелям, цей нещасний з'явився туди і отримав від небесного Лікаря подвійне зцілення двоякої недуги. Для душі – прощення гріхів : «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мф. 9: 2), а для тіла – зцілення розслаблення: «Встань, візьми постіль твою і йди в дім твій» (Мф. 9: 6). Хотів би у цьому місці звернути вашу увагу, дорогі в Христі браття і сестри, на дві події в нинішньому євангельському оповіданні – на страждання хворого і силу Господа. Розслаблений – яке жахливе видовище становить така людина для всіх її оточуючих. Святитель Ілля Мінятій свідчить: «Це – живий образ померлої людини, непохований труп, живі останки, які всередині живуть, бо мають ще дихання, а ззовні померли, бо немає у них ніякого руху, – тяжке поєднання життя і смерті! Немає в нього надії на лікаря або ліки. Зцілення невиліковної хвороби він чекає тільки від досконалої смерті. Хіба це не є найтяжчі страждання?» Та чуємо згодом лише при одному слові нашого Спасителя : «Встань, візьми постіль твою і йди в дім твій» (Мф. 9: 6) – розслаблений збирається з силами і на превеликий подив присутніх, які бачили його обличчя «Встав і зараз же, взявши постіль, вийшов на очах усіх (Мк. 2: 12). Чудо, що сталося над тілом, зцілило також душу. Святитель Григорій Палама тлучачить подію так: «Під ложем слід нам розуміти, що це є тіло, в якому спочиває розум, який керується плотськими прагненнями та бажаннями, і який, пригнічений тілом, дотримується справ гріховності. Але після одужання, наш розум тепер самостійно керує, провадить і носить тіло, як підвладне йому, через нього мають шанс існування плоди і справи покаяння. Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, – тоді каже розслабленому: "встань"». Прекрасні слова свт. Іоана Золотоустого: «Оскільки не можна бачити зцілення душі, а зцілення тіла очевидно, то я приєдную до першого і останнє, яке, хоча і нижче, але очевидніше, щоб за допомогою цього запевнити у вищому та невидимому». Чудо зцілення, яке відбулося за цими словами Господа підтвердило, що наділений Божественною силою Христос недаремно сказав розслабленому: «Прощаються тобі гріхи твої». «Своє повне одужання розслаблений засвідчив тим, що взяв на себе свою постіль – ложе, на якій його принесли до Господа» – повчає святитель. Праведний Іоан Кронштадський коментуючи про вже почуті нами слова Спасителя : «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» та «Встань, візьми постіл твою» вчить нас : «Що означає такий спосіб лікування? Це означає те, що всі хвороби є наслідком наших гріхів і, що неможливо абсолютно позбавитися від хвороб не очистившись перш від гріхів. Як не можна знищити наслідків, не знищивши причини. Так як і тепер часто буває між нами багато хворих, котрі шукають коштів від хвороб: для загального повчання і користі, поговоримо нині про тісний зв'язок наших гріхів з хворобами тілесними. Між хворобами і гріхами існує такий зв'язок : гріх згубний для душі, разом з тим руйнівний і для тіла». Блаженний Феофілакт Болгарській сьогодні звертається до кожного з нас : « І нині є Христос в Капернаумі, у будинку розради, тобто в Церкві, яка є будинком Утішителя. Нехай кожен з нас визнає перед Господом: я розслаблений, тому що сили душі моєї недієві і нерухомі на добро, але коли чотири апостоли – євангелисти візьмуть і принесуть мене до Господа, тоді почую слово Його: "Сину, відпускаються тобі гріхи твої"». Тепер час духовного зцілення. Отже будемо віддалятися від гріхів, якими душа болісно страждає. Бо кожен з нас робиться сином Божим через виконання заповідей. Тоді за словом пророка Ісаї «Тоді відкриється, як зоря, світло­ твоє, і зцілення твоє швидко пророс­те, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе» (Іс. 58: 8). Амінь!

ХРАМИ ОБИТЕЛІ