Статті

В неділю 2-гу після П’ятидесятниці Українська Православна Церква згадує пам’ять тих українців, які постраждали за віру православну у новітній час. ХХ століття було позначене для Православної Церкви – як в Україні, так і в багатьох інших країнах, – кількома хвилями жорстоких гонінь, метою яких було знищення Церкви та відвернення її чад від православної віри. Найбільшу жорстокість щодо Церкви виявляли войовничі безбожники, які, подібно до давньоримських язичників, спиралися на підтримку та силу державної влади. Ці войовничі безбожники відкрито хулили Бога і Його Святу Церкву, звершували щодо Церкви акти насильства: оскверняли і руйнували храми, нищили святині, в тому числі святі мощі та ікони, переслідували вірних чад Церкви – архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – за сповідання православної віри, піддаючи їх залякуванням, утискам, обмеженням у громадянських правах, арештам, тортурам, ув’язненню, засланням та навіть позбавляючи їх життя. Такі гоніння на Церкву здійснювалися у ХХ столітті під час панування войовничої безбожницької влади в Україні і на території інших республік колишнього Радянського Союзу, а також у державах так званого «соціалістичного табору». Жертвами гонінь стали багато тисяч архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – вірних чад Православної Церкви. Одні з них мученицьки завершили земне життя, зберігши аж до смерті непохитну вірність Богові та Його Святій Церкві, православному сповіданню та благочестю. Інші хоча і не зазнали смерті, але також перетерпіли різні страждання та муки за безбоязне і тверде сповідання православної християнської віри. Окрім цього від гонінь за непохитну належність до Православної Церкви також постраждали її вірні чада у інших країнах, де боротьба з православ’ям була обумовлена не прагненням розповсюдити войовниче безбожництво, а іншими політичними, ідеологічними, національно-шовіністичними та релігійно-фанатичними гаслами, зокрема у Речі Посполитій в період перед ІІ Світовою війною та на окупованих німецько-фашистськими військами територіях. Разом з тим, як свідчать численні матеріали архівів та спогади очевидців, серед православних християн, поруч зі сповідниками та мучениками були й такі, які зрікалися служіння Православній Церкві, священного сану і самої віри, зводили наклепи на одновірців, чим допомагали гонителям. Так було і в часи давніх гонінь від язичників чи іновірців, коли поряд зі стійкими у вірі виявлялися і слабкі, які відпадали від Христової Церкви. Однак слід враховувати, що войовничі безбожники нерідко фальшували матеріали слідства і судових розглядів. Також не слід відкидати і можливість покаяння, коли перед загибеллю той, хто раніше зрікся віри чи допомагав у гоніннях, міг знову через розкаяння бути прийнятий Господом до Своєї Церкви, приклади чого ми бачимо у Житіях Святих. Джерело

ХРАМИ ОБИТЕЛІ