Статті

«О дивна прикраса всім вірним, пророче здійснення апостолів слава і мучеників доброта, дівоцтву похвала і всьому світу предивний Покров» /стихира на «Господи, взиваю»/   Покров… Коли нам холодно, ми шукаємо, чим би накрити своє тіло. Коли починає падати дощ, негода, ми поспішаємо під стріху. Коли на вулиці спека і спекотне сонце, ми намагаємося знайти якийсь покров, який би захистив нас від палючих променів. Покрова – це захист. Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку старовину. Сама назва свята пов'язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому (886 – 912) та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русичів) й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня (за новим стилем) у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий (936) (був русином родом, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту) та його учень Епіфаній (956) о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих. Святитель Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»» [2, с. 448]. Потрібно відзначити, що в церковній історії та православному календарі існує велика кількість прикладів допомоги і заступництва Пресвятої Богородиці. Увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Матір Спасителя світу Ісуса Христа – шість разів у році православна церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії: 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці; 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці; 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці; 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці; 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Проте не всі ці свята стали в Україні настільки значимими в порівнянні зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов'язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі. У чому причина особливої любові людини до цього свята? У чому його сутність? Що означає для нас Покров Божої Матері? У тому, що Своїми молитвами Пресвята Богородиця покриває нас від зла і допомагає йти до спасіння. Матір Божа є на вічні часи Матір'ю кожній людині і всьому людству. І як всяка любляча мати Вона завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Дійсно, Богородиця «подібно до хмари покрила землю» (Сир. 24, 3). Дійсно, ми ховаємося під покровом Тієї, Яка як хмара, покриває землю. Ще премудрий Соломон звістив про Богородицю: «Хто Ця, Яка блищить, немов зоря прекрасна – як місяць, світла – як сонце» (Пісн. 6, 9). Отже, духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором». Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці [3]. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва [4]. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято. У цьому році на Покрову Пресвятої Богородиці припадає сімдесят п’ята річниця створення Української Повстанської Армії. Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне. Пресвята Богородице, спаси нас!   1.            Біблія. Книга Священного Писання Старого та Нового Завіту: В українському перекладі з паралельними місцями / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1407 с. 2.            Димитрій Ростовський. Житія святих (вибрані) викладені за повчанням Четьїх-Міней св. Димитрія Ростовського. – Том. 5. – Київ, 2008. – 766 с. 3.            Свято Покрови [Електронний ресурс] // Сайт Український національний портал. – Режим доступу : http://aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=59 4.            Указ Президента України Про День Українського козацтва від 7 серпня 1999.   священик Іван Сидор, клірик трапезного храму Софії Київської
  Рівно рік тому, 4 березня 2016 р., в день, коли Православна Церква вшановує пам’ять благовірного князя Ярослава Мудрого, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив Божественну літургію з нагоди престольного свята храму Малої Софії на території комплексу Софіївського собору м. Києва. 21 лютого 2016 р. відбулося освячення престолу і храму Малої Софії – колишнього трапезного храму Софіївського митрополичого монастиря. Престол був освячений на честь благовірного князя Ярослава Мудрого – будівничого Святої Софії, одного з найбільш видатних правителів Київської держави. Гортаючи церковний календар, з-посеред імен перших християнських святих знаходимо й згадку про тих, хто народився на рідних нам теренах і гідно прожив відпущений Богом час, примноживши духовні цінності землі своєї, як-от святий благовірний київський князь Ярослав Мудрий. Кажуть, «святими не родяться, а робляться. Другий син Володимира Великого, Ярослав 5-річним був охрещений у Києві з іменем Георгій (Юрій), рано почав навчатися книжним наукам і за повелінням свого батька ще дитиною став удільним князем у Ростові та Новгороді. Посівши за багато років київський великокнязівський престол, названий був сучасниками «Богохранимим» і «Богомудрим». Київський митрополит Іларіон порівнював сина Володимира Великого із біблійним Соломоном, котрий так само плідно продовжив розпочату Давидом справу. Чимало здобутків Ярослава Мудрого вціліло до наших днів. За часів його правління було завершено будівництво собору Святої Софії, засновано перші монастирі –- Києво-Печерський, а також Св.Георгія і Св.Ірини, що стали великими церковними й культурно-освітніми центрами Київської Русі. Неперевершеної краси новим київським спорудам надали розписи й мозаїки, створені спеціально запрошеними майстрами. Розширилася й територія міста; постали вали, названими Ярославовими (згадаймо сучасну вулицю під таким іменем), із Львівською брамою, Золотими (головними для в’їзду в місто) та Лядськими Воротами (відновлені на Майдані Незалежності, із Архістратигом Михаїлом нагорі). «І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі», - відзначав княжу відкритість до нових знань сучасник Ярослава. Дбаючи про освіту, князь відкрив школу і заснував бібліотеку при Софіївському соборі, котра уславилася на всю Європу. Чимало грецьких книг, насамперед богословських, там було перекладено давньоруською мовою; стала розвиватися книжкова мініатюра. «Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав… засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє», - зазначав літописець. Досяг успіху і на законодавчій ниві ( у наш час саме його іменем назвали Харківську юридичну академію, спорудивши перед нею пам’ятник князю). Всі державні закони мудрий Ярослав звів до єдиної цілісної системи, названої «Руською Правдою»; страта й тілесні покарання були ним замінені на легші кари. Згодом Михайло Грушевський назве княже оточення, людей високодуховних і розумних, «першою академією наук України-Русі». Спільно із митрополитом Іларіоном вони уклали для Церкви «Ярославів устав». У ті ж роки Церква визнала святими княгиню Ольгу, братів-страстотерпців Бориса і Гліба та батька Ярослава, рівноапостольного князя Володимира. За правління князя було засновано Корсунь, Юр’їв, Ярославль, Гюргів (Біла Церква), Новгород-Сіверський, а коли підросли діти, родичами його стали чи не пів-Європи! Синів Ізяслава та Святослава одружив із доньками польського князя та німецького графа, ; від шлюбу Всеволода із візантійською принцесою народився великий князь Володимир Мономах; доньки Анна, Анастасія, Єлизавета у шлюбі стали королевами Франції, Угорщини, Норвегії. Євангеліє, написане нашою давньою мовою, привезене в посагу Анни, згодом отримало назву Реймського; відтоді на ньому складали присягу всі королі Франції. Наприкінці свого життя мудрий правитель заповідав своїм нащадкам: «…Якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете, і землю отців своїх і дідів погубите, що вони надбали її трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно». Саркофаг, у якому покоїлось тіло благовірного князя Ярослава, зберігається у великому соборі Святої Софії. Улітку 2008 р., після належного дослідження його життя і подвигу Освячений Помісний Собор УПЦ КП канонізував Ярослава, приєднавши його до лику святих. Минулого року на честь святого благовірного князя Київського Ярослава Мудрого Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом у співслужінні духовенства УПЦ КП було освячено храм Малої (Теплої) Софії. Зведена в стилі українського бароко колишня трапезна церква Софійського монастиря - пам’ятка культурної спадщини національного значення, внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. Перша трапезна на цьому місці, ще дерев'яна, була освячена 1682 р.на честь св. Феодора Стратилата. Все навколо нас відбувається з волі Божої. Ніхто спеціально не обирав такої дати, але наш храм було освячено саме 21 лютого 2016 р., у день пам’яті вмч. Ф. Стратилата, - згадує священик храму ієрей Іван Сидор. Нинішня ж Мала, або Тепла Софія була збудована з каменю в 1722–1730 рр.; тут містилася церква Воскресіння Лазаря. За століття її перебудували на «зимову» церкву Різдва Христового, тоді й отримала назву «Тепла Софія». Переживши ще не одну перебудову за наступні віки, 1970 р. вона почасти набула первісних барокових форм, а зсередини храм перепланували під виставкову залу. Такий вигляд він має й у наші дні. Українською мовою служби тут правилися з кінця 1919 р. і до початку 1920-х. Ще за кілька років церкву закрили. І от після більш як 80-річної перерви тут знову звертаються до Бога українською настоятель храму, протоієрей Петро Ландвитович та ієреї Іван Сидор і Віталій Клос. Коли служиш на території Софії Київської, мимоволі згадуєш: тут упродовж більш як 10 віків молились наші предки, київські митрополити, гетьмани, князі, козаки, міська знать і простий люд, - каже о. Іван Сидор. За рік тут уже сформувалася громада парафіян, які з перших днів приходять на молитву. Ранкові й вечірні богослужіння звершуються щодня, та найбільше людей буває по неділях і великих святах. А ще відбулося 80 хрещень і 30 вінчань. Може, тому стільки охочих, що поряд Свята Софія - найдавніший, найбільш значущий храм в Україні. Тут був центр Київської Русі, тут центр нашої української духовності, ментальності, історії, - припускає ієрей Іван. Каже, настоятель протоієрей Петро планує відкриття при храмі недільної дитячої школи. Богослужіння у трапезному храмі Софії Київської звершуються щоденно: о 8:00 (ранкове богослужіння) і 17:00 (вечірнє богослужіння). 5 березня, в неділю,у Теплій Софії - храмове свято, яке цього року припало на Неділю Торжества Православ’я. Тож настоятель і священики храму запрошують усіх на 8:00 до спільної молитви.   Ольга Гойденко Газета "Порадниця" від 02.03.2017 р.
Від 27 лютого до 10 квітня – страсного тижня – триватиме Великий піст. В цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога. Протягом посту християни не повинні вживати в їжу продукти тваринного походження – м’ясо, молоко, яйця та вироби, що їх містять. Великий піст відноситься до суворих постів, а тому за церковним Уставом під час нього не повинна вживатися риба, крім свят Благовіщення (7 квітня) та Входу Господнього в Єрусалим (9 квітня). Обмежується також вживання олії, яку Устав дозволяє лише у суботу та неділю. На час посту ті, хто перебувають у шлюбі, повинні утриматися від статевих відносин. На практиці більшість християн дотримуються більш помірного посту, тобто вживають рибу і олію (крім середи і п’ятниці). Є також ряд обставин, які дозволяють людині послаблювати свій піст – хвороба, важка фізична праця, похилий вік, перебування в дорозі. В таких випадках суворість посту може бути послаблена – наприклад, може вживатися молоко – але для цього необхідно звернутися за благословенням до священика, разом з яким визначити міру послаблення посту. Також від посту звільняються вагітні жінки, малі діти та ті, хто з вагомих причин не має можливості сам обирати, чим йому харчуватися – наприклад особи, які перебувають у відрядженні. Протягом посту можна вживати продукти рослинного походження – картоплю та вироби з неї, різного роду супи та каші, консервовані та квашені овочі (помідори, огірки, капусту, тощо), консервовані салати. Не бажано вживати майонез, до складу якого входять яйця, але можна вживати різні види харчового маргарину (без домішок молокопродуктів). Загалом пісна їжа повинна бути простою (наприклад, в наших умовах важко назвати пісними продуктами ананаси чи омарів), а її вживання помірним (бо об’їстися можна і печеною картоплею). Якщо Вас протягом посту запросили на відзначення дня народження або інше святкування, пов’язане зі святковим столом, і Ви не можете відмовитися – по можливості попередьте господарів про те, що Ви дотримуєтеся посту. Якщо цього не можна зробити – намагайтеся їсти тільки ті страви, які дозволені в піст, а якщо таких немає – то зовсім небагато тих, які стоять поруч з Вами. Під час святкової трапези не потрібно без прохання інших самім розповідати про те, що Ви постите, привертати увагу до цього або дорікати іншим за недотримання церковних уставів. В піст також не потрібно вживати алкогольні напої. Лише у суботу та неділю, а також на свята дозволяється випити трохи вина. Дотримуючись посту потрібно пам’ятати, що він відрізняється від звичайного голодування своєю духовною складовою. А тому той, хто постить, повинен більше уваги приділяти своєму духовному життю: молитися в храмі та вдома, читати Святе Письмо та християнську релігійну літературу, обмежити все те, що відволікає від спілкування з Богом – перегляд телепрограм, слухання радіо, відвідування розважальних заходів. Якщо хтось перебуває у сварці чи тримає на когось гнів – необхідно примиритися з цією особою, бо гріхи гордості, гніву, осуду, ненависті, злоби позбавляють того, хто постить, всіх плодів його праці. Якщо є можливість, то бажано було б протягом посту щодня бувати у храмі, хоча б на короткий час – для того, щоб помолитися і попросити у Бога допомоги у проходженні цього духовного і тілесного подвигу. Необхідно також щонеділі бути зранку на Божественній літургії, а по можливості відвідувати й інші богослужіння, розклад яких ви можете довідатися в самому храмі. Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти хоча б один раз таїнства Сповіді і Причастя. Бажаємо всім допомоги Божої у постуванні!
В неділю 2-гу після П’ятидесятниці Українська Православна Церква згадує пам’ять тих українців, які постраждали за віру православну у новітній час. ХХ століття було позначене для Православної Церкви – як в Україні, так і в багатьох інших країнах, – кількома хвилями жорстоких гонінь, метою яких було знищення Церкви та відвернення її чад від православної віри. Найбільшу жорстокість щодо Церкви виявляли войовничі безбожники, які, подібно до давньоримських язичників, спиралися на підтримку та силу державної влади. Ці войовничі безбожники відкрито хулили Бога і Його Святу Церкву, звершували щодо Церкви акти насильства: оскверняли і руйнували храми, нищили святині, в тому числі святі мощі та ікони, переслідували вірних чад Церкви – архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – за сповідання православної віри, піддаючи їх залякуванням, утискам, обмеженням у громадянських правах, арештам, тортурам, ув’язненню, засланням та навіть позбавляючи їх життя. Такі гоніння на Церкву здійснювалися у ХХ столітті під час панування войовничої безбожницької влади в Україні і на території інших республік колишнього Радянського Союзу, а також у державах так званого «соціалістичного табору». Жертвами гонінь стали багато тисяч архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – вірних чад Православної Церкви. Одні з них мученицьки завершили земне життя, зберігши аж до смерті непохитну вірність Богові та Його Святій Церкві, православному сповіданню та благочестю. Інші хоча і не зазнали смерті, але також перетерпіли різні страждання та муки за безбоязне і тверде сповідання православної християнської віри. Окрім цього від гонінь за непохитну належність до Православної Церкви також постраждали її вірні чада у інших країнах, де боротьба з православ’ям була обумовлена не прагненням розповсюдити войовниче безбожництво, а іншими політичними, ідеологічними, національно-шовіністичними та релігійно-фанатичними гаслами, зокрема у Речі Посполитій в період перед ІІ Світовою війною та на окупованих німецько-фашистськими військами територіях. Разом з тим, як свідчать численні матеріали архівів та спогади очевидців, серед православних християн, поруч зі сповідниками та мучениками були й такі, які зрікалися служіння Православній Церкві, священного сану і самої віри, зводили наклепи на одновірців, чим допомагали гонителям. Так було і в часи давніх гонінь від язичників чи іновірців, коли поряд зі стійкими у вірі виявлялися і слабкі, які відпадали від Христової Церкви. Однак слід враховувати, що войовничі безбожники нерідко фальшували матеріали слідства і судових розглядів. Також не слід відкидати і можливість покаяння, коли перед загибеллю той, хто раніше зрікся віри чи допомагав у гоніннях, міг знову через розкаяння бути прийнятий Господом до Своєї Церкви, приклади чого ми бачимо у Житіях Святих. Джерело

ХРАМИ ОБИТЕЛІ